Вперед і вгору: друга історія про “Сокіл”. Трохи контраверсійна

Мандри

Ще давніше ми почали розповідати історію “Сокола” тут, на сайті і у нотатках сторінки Facebook. Назвали ці короткі розвідки умовною назвою #три_історії_з_продовженням. Сьогодні друга – трошки контраверсійна, але пов’язана з небом і прагненням вгору!

Отож, перше десятиліття своєї історії будинок нашого “Сокола” справно служив для спорту, чи, як тоді казали, “руханки”. Це був особливий час, коли з можливостей “Сокола”, ймовірно, користали як місцеві поляки, так і українці. Разом вони змагалися і конкурували у руханковій вправності, виховували свій дух і тіло.Так тривало до першої російської окупації 1914-15 років, початку Першої світової війни, яка переросла у розпад Австро-Угорської імперії та утворення на її територіях національних держав. Для українців такою стала Західноукраїнська Народна Республіка, яку у Львові проголосили 1 листопада 1918 року, а в Бібрці – відразу наступного дня. Почалася польсько-українська війна. Понад 60 українців з Бібрки, значна частина колишніх соколів, зголосилися до Української Галицької Армії. Багато бібрецьких польських соколів опинилися по інший бік фронту. Так вчорашні спортивні змагання переросли у боротьбу до останнього подиху.У грудні 1918 – січні 1919 року у Бібрці розташовувалася командаII Галицького корпусу УГА (комендант — полковникМирон Тарнавський, начштабу — підполковникЙозеф Папп де Яноші). Очевидно, що більшість бібрських ресурсів та будівель були підпорядковані військовим потребам. Такою ж була і доля нашого “Сокола”.У лютому 1919 року в УГА почалося формування повітроплавного флоту. На базі Чернігово-Волинського загону, який прибув, із усім необхідним забезпеченням, створено “1-й повітроплавний дивізіон” УГА, а відтак – “Путо-бальонну сотню” (тут мова про аеростати 🙂 ). Сотню розділено на дві чоти, одну з яких приділено до ІІ Корпусу УГА, з місцем розташування у Бібрці. Тут несли службу кілька таких путо-бальонів (аеростатів), які дислокувалися в районі Старого Села.

Повітроплавна чота полковника Козакова при ІІІ копусі УГА в Рогізні біля Самбора, 1919 р. Фото з часопису “Літопис Червоної Калини” за 1938 рік. Кілька таких “путобальонів” несли службу в околицях Бібрки.

Повітроплавний дивізіон діяв впродовж весни-літа 1919 року окремо від летунських відділів УГА (військової авіації) і виконував функції розвідки ворожих позицій та коригування артилерійського вогню. Аеростати могли підніматися на висоту понад 500 метрів. При підняті аеростатів в повітря, їх відразу обстрілювала польська артилерія та авіація.

Змійковий прив’язний аеростат “Парсеваль” (Parseval), який українці називали “бальон” або “путо-бальон”. Цей французький винахід успішно використовували в першій світовій війні обидві воюючі сторони.

Не маємо підтверджень, які саме підрозділи УГА розміщувалися у “Соколі”, але шукаємо в історії прагнення до лету, який так пасує “Соколу”. Нині маємо на Бібреччині продовження традиції українського повітроплавання і часто можемо бачити, як на лінії Серники-Свірж пролітають сучасні різнокольорові повітряні кулі.

Повітряні кулі над Свіржем. Фото з фейсбук сторінки Галицьке товариство повітроплавців

Після завершення польсько-української війни та поразки українців, з 1920 року у Галичині остаточно встановилася польська влада. Стосунки між поляками та українцями стали напруженими. Польське спортивне товариство “Сокіл” набуло парамілітарних рис.

Сокільський зліт, 1938 рік. Відділ польських кінних соколів на вулицях Бібрки, перед “Соколом”. Фото з архіву римо-католицької громади м. Бібрки.

Крім спортивних вправ, почалася військова підготовка, вивчення навиків поводження зі зброєю. Значна частина активістів польського сокільського руху мала шовіністичні погляди, трактувала українців як перших потенційних ворогів і протидію українству вважала основним завданням “Сокола”. В цей період, аж до 1939 року, українцям доступ до “Сокола” був закритий цілком.

Сокільський зліт, 1938 рік. Відділ польських “кінних соколів” на вулицях Бібрки. Фото з архіву римо-католицької громади м. Бібрки

Тоді ж “Сокіл” переживає значні архітектурні трансформації. Не маємо наразі інформації про чіткі дати, але маємо унікальні фото та документи з 1930-их років, де можемо бачити, що “Сокіл” перетворився у багатофункціональний центр життя польської громади Бібрки. Крім спорту і вишколу, які залишаються основною функцією, тут проводять освітні заходи, святкування релігійних і державних польських свят, театральні вистави та навіть кіно.

16 лютого 1931 року, запрошення на “Танцювальну забаву” у залах гімнастичного товариства Сокіл у Бібрці. Фото з архіву римо-католицької громади м. Бібрки
1930-ті роки. “Кулко театральне” на сцені “Сокола”. Фото з архіву римо-католицької громади м. Бібрки.
1938 рік. Святкування “Дня конституції 3-го травня”. Фото з архіву римо-католицької громади м. Бібрки

На зламі 1920/30 років відбувається грунтовна реконструкція будівлі. На головному фасаді з’являється другий поверх і висока гранчаста вежа зі шпилем, які мають риси модних у цей час стилів арт-деко і функціоналізму. З західного боку з’являється зал, який ми нині називаємо “лекторій” і, виглядає, що це була також його первісна функція. Лекторій у 1930-их мав гарний дерев’яний ганок і вхід з боку подвір’я. На його даху була влаштована велика простора тераса, на котру вели двері з нинішньої “кімнати бургомістра”. Це було сміливе, навіть трохи провокативне архітектурне рішення у ті часи для Бібрки. У подвір’ї “Сокола” існували господарські будівлі, де зберігали спортивний реманент, та конюшні для сокільських коней.

Сокільський зліт, 1938 рік. Відділ польських кінних соколів у подвір’ї “Сокола”. Фото з архіву римо-католицької громади м. Бібрки
1930-ті роки. Група “піших соколів” у подвір’ї “Сокола”, перед кінним манежем. Фото з архіву римо-католицької громади м. Бібрки

Цей міжвоєнний період історії “Сокола” потребує додаткових пошуків та досліджень. Бракує фактів, чітких дат, прізвищ, креслень. Дуже бракує якісних фото та спогадів, а свідків цього часу стає щораз менше серед нас.Цінуйте час! Цікавтеся родинною історією та історією свого краю, скористайте кожною хвилиною карантину і можливості спілкування зі своїми дідами і бабцями. Розпитуйте їх про все, верифікуйте родинні фото і документи, почніть досліджувати свої родоводи і творити українську історію! Якщо між тими спогадами десь почуєте “Бібрка” чи “Сокіл” – відразу пишіть нам!

Зібрав матеріал Ivan Shchurko