Історія аптеки “Під чорним орлом”: майже сенсація

Мандри

Ще восени минулого року ми розпочали такий невеличкий підпроєкт у Бібрці – “Аптекарі”. Йдеться про дослідження та (ми мріємо) реставрацію старовинного стінопису на стіні коридору нинішньої Ратуші. Якось, понад два роки тому, його зауважив Іван Щурко – архітектор, координатор проєкту “Сокіл. Перезавантаження”. Тоді ж він зауважив, що на стінописі зображені два хлопчики (путті), які щось виготовляють, якась трава, книга, і припустив, що, мабуть, це аптекарі. Версія підтвердилася, коли п. Щурко почав досліджувати, що ж було на місці Ратуші. А на початку 20 століття там справді була аптека.

“Аптекарі” на стіні бібрської Ратуші

Разом із краєзнавцем, дослідником галицьких аптекарських родин та професійним гідом Анатолієм Гуриним, а також заступницею голови міської ради Бібрки Оксаною Довгаль, вони дослідили історія бібрської аптекарської родини. А заразом – і історію аптеки у Бібрці.

Будинок, який зараз є бібрською ратушею, стоїть на місці двох будинків. Очевидно, їх з’єднали десь на початку двадцятого століття (дивіться на карті, неподалік від костелу).

Бібрська ратуша – відразу справа вулички, яка веде “вниз”, навпроти входу до костелу

В одному з тих будинків (сьогодні це – ліва частина міської ради) була аптека. Аптек поза межами Львова в Галичині було не так багато. А ще менше поза Львовом було фресок на світську,а не релігійну тематику. Цим наша фреска “Аптекарів” унікальна. Дослідники припускають, що бібрські “аптекарі” – це святі Кузьма і Дем’ян, опікуни аптекарів. Один із них розтирає зілля, інший читає. Ще є зображення півня поруч, а знизу – триголовий змій, який обвиває їх довкола. Від осені бібрську фреску та її символіку досліджує реставраторка Ірина Гірна. Наразі дослідження на завершальному етапі. І вони також обіцяють бути сенсаційними. Та про це – згодом. Зараз – про аптеку.

Професійна реставраторка Ірина Гірна робить зондажі на стінах ратуші

Називалася вона “Під чорним орлом”. Левову частку інформації про її історію відшукав краєзнавець Анатолій Гурин. Ця аптека отримала концесію на діяльність у 1843 році. Аптеки з такими назвами були й у Львові.

Бібрська аптека навіть над дверима мала знак чорного орла, який проглядається на цій старій світлині.

А тепер підказка від Уляни Кравченко, яку нашукала Оксана Довгаль!

Якось вона перечитувала “Записки учительки” Уляни Кравченко і натрапила на такий опис дороги в Бібрці: Головна дорога веде попри маґістрат, староство, жандармерію, поштовий уряд, дальше попри каменицю Ґотліба, де поміщена аптека, де й касино було.

Отож, була камениця Ґотліба під номером 54. В архіві це відшукав Анатолій Гурин. Нині це частина приміщення міської ради, там і була аптека.

Шовіністична всепольська партія під проводом аптекаря Мєдлицького киринить, зупиняє гуманні діла начальника. Начальник – міщанин Бачинський – свідомий, прихильний нашій справі”.

Отож, був у Бібрці аптекар Мєдлицький? Був. Анатолій Гурин відшукав в архіві, а п. Оксана на цвинтарі. Виявляється, на бібрецькому цвинтарі є надгробна плита Владіслава Мєдлицького. Правда, приставлена вона до надгробку повітового секретаря Владіслава Туринського (очевидно, могили були поруч).

Надгробна плита Мєдлицького
Надгробок Туринського

З архіву: що вдалося знайти Анатолію Гурину?

Мєдлицьких була ціла родина. Випускники фармації: Станіслав, Владислав, знову Станіслав і Ромуальд. Наш аптекар – випускник 1868 року Владислав.

Хто володів аптекою: прізвища власників

А тепер назвімо власників, яких вдалося встановити
(за порядком від 1843):

Родина Мієдліцьких (1843-1910),
Зигмунт Гогела (орендував аптеку з 1897 до 1902 рр.)
Картой Хофман( 1910-1911),
Настанова Гольдшляг (1911-1913),
Доміцела Дунін-Вонсович (1913-1939).

Олександр Дунін-Вонсович (1820-1870 р.) був учасником січневого повстання 1863 року. Жив в Добромилі, де в 1849 році народився Мечислав Дунін-Вонсович, а, можливо, і його брати Петро, Збігнєв і сестра Доміцела (1864 р). Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Мечислав навчався в середніх школах у Бережанах і Львові. З 1866 року працює в аптечній галузі. В 1873-1875 році навчався в університеті в Фрайбурзі. Після отримання ступеня магістра фармації працював в аптеках Пруссії, Галичини, Південної Німеччини. Дістає дозвіл на складання іспиту й отримання звання магістра фармації у Львівському університеті. Потім ще навчається в університетах Фрайбурга і Страсбурга. З 1878 року працює асистентом професора Радзішевського у Львівському університеті. А вже в 1879 році виконує обов’язки міського хіміка у Львові. Львів став першим містом Австро-Угорщини, де було введено посаду міського хіміка, а отже, Мечислав Дунін-Вонсович став першим міським хіміком в австрійській державі. В 1887 році засновує міську хімічну лабораторію і очолює її аж до самої смерті в 1913 році.

Мечислав Дунін-Вонсович – редактор «Часопису Галицького аптекарського товариства».

Мечислав Дунін-Вонсович провадить викладацьку та наукову діяльність в фармацевтичній та хімічній галузях, пише статті до фахових журналів. Упродовж 1877 – 1883 років є редактором «Часопису Галицького аптекарського товариства», а в 1884 – 1996 роках його відповідальним редактором. Автор дуже багатьох статей до фахових журналів як у фармацевтичній галузі, так і в суміжних. Окрім того, пише статті на краєзнавчу тематику та є активним учасником і дослідником Геральдичного товариства. Першою друкованою працею його є маленька брошура, видана 1868 року в Кракові «Рогатин – королівське місто».

1884 року його обрали почесним членом Галицького аптекарського товариства. В 1898 році отримав концесію від Крайової ради здоров’я власної аптеки, але львівські аптекарі домоглися її скасування, зважаючи на малий практичний досвід роботи в аптеці, – і концесію на відкриття аптеки отримав більш досвідчений (з точки зору практичної роботи) Едвард Брюкнер. Похований Мєчислав Дунін-Вонсович на Львівському Личаківському цвинтарі.

Його син – Єжи Дунін-Вонсович (1884 – 1950) – був викладачем, шкільним інспектором у Львові в міжвоєнний період. Автор книги «Листопад у Львові.1-22.11. 1918 р.».

Брат Мечислава – Збігнев – був професійним військовим, геройськи загинув 1915 року на полях І світової війни під Рокітним.

Сестра Доміцела (1864 – 1941 р.) жила в Сяноку до 1913 року, а після придбання аптеки «Під Чорним орлом» в Бібрці. Переїхала сюди жити і володіла аптекою, а також нерухомістю в Бібрці до 1939 року.

Доміцела похована на Бібрецькому цвинтарі.

Молодший брат Мечислава Дунін-Вонсовича – Петро теж був аптекарем, мав власну аптеку в Сяноку.

Аптека Петра Дунін-Вонсовича в Сяноку. 30-ті роки ХХ ст.

Його донька Марія (1896 – 1944) вийшла заміж за чеха за походженням Яна Йозефа Косіну (1894 – 1940).

Ян Йожеф Косіна

Ян Йожеф Косіна був професійним військовим, перекладачем з іноземних мов, загинув в числі інших польських офіцерів в 1940 році в таборі під Катинню. Трагічна доля спіткала і його дружину – Марію – вона загинула в 1944 році під час Варшавського повстання в 1944 році.

Марія Косіна з роду Дунін-Вонсовичів

Цей рід бере початок ще з 17 століття від Яна Козіни. Батьками Яна Йозефа були інженер лісник Ян Мацей (1859 – 1943 р.) та Пауліна з дому Гіртлер фон Кліборн (1862 – 1945 р.).

Могила Яна Мацея і Пауліни Косіни в Сяноку

Ян Мацей мав братів: Станіслава (1896 – 1988 р.) – юрист, депутат парламенту, Андрія (1898 – 1920 р.) – загинув під час війни з більшовиками, кавалер ордену Віртутті Мілітарі, Петра (1902 – 1939 р.) – загинув від бомби під час вересневих подій 1939 р., та сестру Хелену (1900 – 2000 р.) – вчителька польської мови, громадська діячка.

Андрій Косина

За сімейними традиціями, один із синів називався Яном. Тому народженого в Бібрці в 1924 році сина Яна Йозефа назвали Ян Юліуш Косіна. Через роботу батька, родина з Бібрки переїхала до Рембертова, а в 1929 році замешкала у Варшаві. Ян Юліуш закінчив початкову школу у Варшаві, а потім навчався в кадетському корпусі у Львові. У червні 1939 року закінчив 3 клас гімназії. Після вибуху ІІ світової війни, через Угорщину та Югославію, виїхав до Марселя в Франції. Дякуючи протекції братового товариша Андрія Марецького, був прийнятий до польської гімназії в Парижі, а після капітуляції Франції – до польської гімназії в Лондоні. Але навчання не закінчив і в 16 років вступив як моряк до військово-морського флоту Великобританії. Його служба в Атлантичному океані тривала з 22 лютого 1941 по 6 грудня 1945 року. Був одним із тих моряків, яким вдалося вижити під час загибелі морського судна «Оркана» 8 жовтня 1943 року. Після цього служив на суші. По закінченні війни переселився до Канади, де й прожив до смерті в 1998 році.

Ян Юліуш Косіна

Дякуючи зусиллям брата Петра – Павла Косіни, прах Яна Юліуша Косіни був перевезений в 1999 році до Польщі і перепохований до гробівця дядька – Петра Дунін-Вонсовича в Сяноку.

На могилі також поміщено символічні меморіальні таблиці з іменами його батька і матері, Яна Йозефа і Марії, які не мають своїх офіційно встановлених могил.

Молодший син Яна Йозефа і Марії Петро – Павло Косіна народився в Бібрці у 1927 році. До 1939 року навчася в школі у Львові, а під час німецької окупації – в Бібрці.

Павло Косіна на сходах “Сокола”

Працювати почав з 15 років. Закінчував школу в 1947 році в Сяноку. Після цього працює в бібліотеці вищого економічного інституту у Вроцлаві й одночасно навчається на юридичному факультеті університету. Після закінчення навчання повертається до Сянока й отримує посаду місцевого судді з цивільного права, де й працює понад 30 років аж до пенсії.

Активно долучився до створення товариства роду Дуніних. Займається збором матеріалів щодо свого роду. Великий вплив на бажання займатися генеалогіїю роду мав дядько, Єжи Дунін-Вонсович, доктор філософії, генеалог, син Мечислава Дунін-Вонсовича. Помер в 2013 році і похований в Сяноку.